Чому Порошенко не зміг відправити Яценюка у відставку
Провал голосування за відставку уряду в Раді багато списують на скупку голосів. Але більш вірогідною тут здається домовленість між прем'єром, президентом та поруч олігархів за розділ міністерських постів
Конфлікт президента Порошенка й прем'єра Яценюка вже кілька місяців залишається головною інтригою української політики. Крісло під головою кабміну захиталося ще в грудні минулого року. Тоді, напередодні річниці формування уряду, оточення Порошенка почало масивну інформаційну кампанію з дискредитації Яценюка. Локомотивом атаки був губернатор Одеської області й колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі. Він звинувачував прем'єра в корупції у всіх сферах економіки, сором'язливо не згадуючи, яким чином у його викриваючих схемах бере участь найближче оточення Порошенка.
Зусилля у боротьбі з Яценюком дублювалися в парламенті, де президентська фракція торпедувала ініціативи прем'єра. Перш за все це стосувалося схвалення бюджету на наступний рік та податкової реформи. Президентська сила пішла на саботаж пропозицій від своїх коаліційних партнерів навіть під загрозою зриву співпраці з МВФ.
Падіння рейтингів партії Яценюка Народний фронт з більш 20% фактично до нуля й атаки з боку головного партнера у владі змусили говорити про фактично неминучу відставку уряду відразу після закінчення року роботи, після якого кабінет міністрів втратив би свій імунітет. Тоді прем'єра врятувало втручання віце-президента США Джо Байдена, який виступив на захист команди Яценюка.
Повернення загрози.
Незважаючи на захист Байдена, атаки на Яценюка продовжилися й у цьому році. У Блоці Петра Порошенка почали відкрито обговорювати ротацію міністрів в Кабміні, пропонуючи свої кандидатури на вакантні посади в уряді, - там було порожнє крісло першого віце-прем'єра та ряд міністерських постів.
До того ж в президентській команді вирішили ініціювати відставку двох найближчих соратників Яценюка: міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та міністра культури й за сумісництвом одного з віце-прем'єрів В'ячеслава Кириленка. Не менше неприємною для чинного прем'єра була й кандидатура на пост першого віце-прем'єра. У Блоці Петра Порошенка вирішили висунути на цю посаду Віталія Ковальчука. Крім особистої неприязні, протеже президента викликав у прем'єра побоювання в тому, що був досить сильною політичною фігурою. Поява ще одного центру влади у себе під боком явно не входило в плани Яценюка.
Незважаючи на тиск, прем'єр-міністр відмовлявся йти на поступки. Тоді в команді президента вирішили підняти ставки вище. Яценюку фактично висунули ультиматум: або він приймає ключові кадрові побажання Порошенка, або ж на нього чекає відставка.
Всі карти президенту сплутав скандал, через який з уряду пішов міністр економіки Айварас Абромавічус. Оголошуючи про відставку, він заявив, що причиною її став тиск з боку одного з найближчих соратників президента Ігоря Кононенка, який намагався призначати своїх людей в його міністерство. І так співпало, що за президентськими кадровими ініціативами, з якими не погоджувався Яценюк, також стояв Кононенко.
Удар у відповідь.
Відставка міністра стала приводом для чергового втручання Заходу. Якщо до цього американський посол у Києві лише обережно натякав у твіттері, що ідеї щодо переформатування уряду належать «небезпечним голосам», то після демаршу Абромавічус за справу взялася важка артилерія. Спочатку зі спільною заявою виступили посли країн G7, а пізніше глава МВФ Крістін Лаґард. За її словами, якщо підозри міністра точні, то це ставить під питання виконання українською владою обіцянок щодо боротьби з корупцією, а значить, і виділення Україні $ 4 млрд кредиту.
Кононенко й до цього був фігурантом низки корупційних скандалів, так що після такої контратаки Порошенку не залишалося нічого іншого, крім як запропонувати Яценюку мирову, забравши свої вимоги щодо призначення Ковальчука й відставки Авакова. Але прем'єр, перехопивши ініціативу, вирішив не зупинятися. Йому вдалося умовити чотирьох з п'яти міністрів, що раніше вирішили були звільнитися, відкликати свої прохання про відставку. Троє з них потрапили до уряду саме за квотою Блоку Петра Порошенка.
У результаті сторони таки сіли за стіл переговорів. Коло обговорюваних питань значно звузилося, тому як після відкликання міністрами заяв на звільнення залишалося вирішити долю лише крісел першого віце-прем'єра та міністра екології. На перше, за даними українських ЗМІ, претендував діючий голова адміністрації президента Борис Ложкін, проти якого в Яценюка особливих заперечень не було. Ще один збіг полягав у тому, що Абромавічус став міністром економіки саме завдяки зусиллям Ложкіна, який відповідав за підбір міністрів-іноземців для українського уряду.
Передостанній бій.
Однак напередодні запланованого на 16 лютого звіту уряду у Верховній Раді між президентом та прем'єром знову заіскрило. У президентській політичній силі почали звучати заклики відправити у відставку уряд, і на засіданні фракції за день до звіту було прийнято рішення визнати роботу Кабінету Міністрів незадовільною та почати збір підписів, а в разі, якщо буде поставлене таке запитання, - голосувати за відставку. Про це відразу після засідання повідомив депутат від Блоку Петра Порошенка Сергій Лещенко.
Переконати президентських соратників не зміг навіть прем'єр, який приїхав на засідання, щоби поговорити з депутатами. За словами учасників, сам президент попередив їх про можливі негативні наслідки - можливі перевибори та проблеми зі співпрацею з кредиторами, - проте всерйоз не перешкоджав активній діяльності своїх підопічних. Ще раніше підписи в підтримку визнання роботи уряду незадовільною почали збирати у фракції, що входить до правлячої коаліції, «Самопоміч» львівського мера Андрія Садового. Юлія Тимошенко, яка очолює ще одного молодшого коаліційного партнера, «Батьківщину», та взагалі заявила, що альтернативою відставці Яценюка можуть бути тільки дострокові парламентські вибори.
З огляду на настрої в президентській фракції й невдоволення прем'єром багатьох позафракційних депутатів та опозиціонерів, які раніше були частиною Партії реґіонів, все говорило про те, що відставка Яценюка неминуча. Останнім цвяхом у прем'єрську труну виглядала заява президента, який у своєму зверненні буквально за кілька годин до звіту уряду заявив про очевидність «запиту на повне перезавантаження уряду». Українські ЗМІ очікувано сприйняли слова президента як заклик до Яценюка подати у відставку.
Однак уже в парламенті все застопорилося. Визнати роботу уряду незадовільною труднощів не склало - потрібна кількість голосів набралася легко. Але перед постановкою на голосування питання про відставку кабінету міністрів депутати різко почали залишати зал. В результаті Яценюк залишився прем'єром завдяки ситуативній коаліції з його соратників, колишніх реґіоналів та ряду депутатів Блоку Петра Порошенка.
Олігархічні фракції.
Нелогічне голосування відразу породило масу версій того, що стало причиною такого суперечливого ставлення депутатів до уряду. Найзручнішу для обивателя версію майже миттєво висловила Юлія Тимошенко. За її словами, голоси в парламенті просто скуповувалися й за відмову голосувати проти Яценюка пропонували до мільйона доларів.
Для ряду соратників Порошенка ця подія, як мінімум на словах, також стала шоком. Адже голосів не вистачило саме через те, що зал покинула частина депутатів президентського блоку. Через що прозвучала інша версія: президент свідомо не хоче позбавлятися голови кабінету міністрів, а всі попередні застрашуючі жести були лише постановочними трюками.
Так, депутат президентської фракції Мустафа Найєм назвав подію змовою олігархів, президента й прем'єра. За його словами, парламентарів просто використовували втемну. Навіщо це було зроблено, сам Найем так і не сказав, однак те, що після провального голосування Яценюк отримав імунітет від відставки ще на півроку, підказує саму ймовірну версію - комбінацію було влаштовано, щоби Порошенко виконав свою частину зобов'язань, гарантувавши прем'єру та його соратникам їх крісла на деякий час.
Про те, що голосування стало не результатом скупки голосів, а наслідком договору між ключовими гравцями української політики, говорить і той факт, що дуже схожа ситуація розігралася й в Опозиційному блоці. Там депутати, лояльні до українського олігарху Ріната Ахметова, також не брали участі в голосуванні проти уряду, незважаючи на заявлену опозиційність. За відставку проголосувало лише з десяток парламентарів, непідконтрольних олігархові.
Ще одним олігархічним угрупуванням, що підтримало прем'єра, була група «Відродження», близька до Ігоря Коломойського.
Таким чином, в парламенті просто утворився ситуативний політичний союз. Його кордони проходять не за офіційними партійними лініями, а орбітами приналежності до тієї чи іншої олігархічної групи. Та перевірити, чи була змова насправді, буде нескладно. Для цього достатньо буде подивитися на найближчі призначення в кабміні й державному секторі економіки. Точніше, на те, наскільки Яценюк буде враховувати при цьому побажання президента й олігархів, що стали йому в пригоді.
Переклад: Яна Гончар-Куклас
Джерело: 1
