В України з’явилася своя армія. Та чи готова вона вступити у вирішальний бій?
Затяжна патова ситуація, що встановилася після підписання Мінських угод 2015 року, надала чудову можливість українській армії повернутися до багатьох невирішених питань, які не розглядалися ще з часів президентства Віктора Януковича.
І хоча українська армія була істотно модернізована після нищівної поразки у м. Дебальцеве в лютому 2015 року, оцінити реальні зміни на практиці неможливо у зв’язку із затишшям, яке зараз установилося на Донбасі. До того ж, після прийняття реформ військових досі не протестували в бойових умовах.
Складно також визначити, до якого рівня покращився стан українського війська, якщо порівнювати із тим-таки Дебальцевим. У березні 2014 року армія налічувала лише приблизно 130 тисяч готових до бою солдатів і сама вона була, якщо вірити одній статті, «із постійними перебоями у фінансуванні та постачанні спорядження, із браком кваліфікованих кадрів і наскрізь корумпована». Більше того, порівняно із російською армією, на початку конфлікту українське військо було в програшному становищі; у 2014 році завершилася широка шестирічна програма модернізації російської армії, а на її утримання йшло майже у 50 разів більше коштів.
І все ж, незважаючи на роки занепаду та недофінансування, українська армія мужньо боронила свій край у червні та липні 2014 року, майже витіснивши проросійських сепаратистів, аж доки під Ілловайськом не втрутилися російські війська. Навіть під час битви за Дебальцеве українські бійці демонстрували доблесть і ефективність, однак зрештою не змогли перемогти ворога, на боці якого була російська логістика та матеріальна підтримка.
Для оцінки прогресу воєнної реформи в Україні після подій у Дебальцевому важливо визначити, із чиїми збройними силами порівнювати українські. Якщо із силами сепаратистів, то можна сказати, що й реформи ніякі не потрібні: ще жодного разу сепаратисти не перемагали українську армію без допомоги та підтримки російської армії. І навпаки, якщо порівняти зі збройними силами Росії, то українська армія далеко позаду.
Питання про нинішні можливості української армії, зважаючи на поточний перебіг реформи, варті уваги. За 18 місяців число солдатів зросло до майже 280 тисяч, таким чином зробивши українське військо одним із найчисельніших у Європі. Зросло також фінансування, адже воєнний бюджет країни на 2016 рік складає 5% ВВП, тобто 4 мільйони доларів. Не менш важливим є те, що реформи зосередилися на викоріненні корупції з галузі матеріально-технічного забезпечення, на створенні 6-місячних контрактів для військових і введенні стандартів НАТО поряд із удосконаленням особистого складу збройних сил.
За словами Міністра оборони України Степана Полторака, у нашій армії з’явилася нова централізована командна система, створена «за кращими зразками НАТО для того, щоб протистояти можливій широкомасштабній агресії». Було призначено нове командування та реорганізовано систему контролю, а також створено підрозділ спеціального призначення, удосконалено індивідуальні навчання призовників та мобілізованих, щоб певною мірою покращити бойове злагодження.
Однак, незважаючи на такі важливі досягнення попередніх 18 місяців, досі існують старі проблеми, і навіть з’явилися нові. Після Дебальцевого (або ж за останні 18 місяців) українська армія запроваджувала давно запізнілі реформи бюджету, галузі матеріально-технічного забезпечення і військових навчань. І хоча заяви, що українське військо «відродилося», не такі вже й гіперболізовані, як може здатися на перший погляд, однак під серйозним питанням залишається реальний вплив реформ і їхня довготривалість. Є небезпідставні занепокоєння, що навіть якщо українська армія і буде готова відповісти на майбутню російську агресію, однак надмірні витрати на неї виснажують фінансові ресурси, необхідні для того, щоб підтримати інші галузі, реформи в яких є не менш нагальними.
Скорочено. Оригінал статті тут
