“Український Пікассо” Олександр Богомазов
Українська сучасність позначена переосмисленням багатьох сфер життя: історичних подій, геополітичної позиції, повернення у лоно рідної культури видатних постатей, котрі в різні роки були дискредитовані, зганьблені і незаслужено забуті.
Одне з таких імен – Олександр Богомазов. Як і багато інших видатних українців його послідовно називали «русским художником», стираючи знання та пам’ять про нього насамперед серед українців. Але давайте подивимось правді в очі.
Великий український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва Олександр Костянтинович Богомазов (1880-1930) народився 7 квітня 1880 в Ямполі Харківської губернії в сім'ї бухгалтера. Жив і працював у Києві.
Практично всю свою освіту здобув в Україні та й все життя прожив на рідній землі, до якої був особливо глибоко прив’язаний. У своєму трактаті «Живопис і елементи» (1914) він розглянув взаємодію та ролі Об'єкта, Митця, Картини та Глядача в художньому творі і взаємодію структурних елементів картини у сприйнятті глядачем - точок, ліній, основних геометричних фігур, кольорів, ритмів тощо, а також теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду. А також розмежує мистецтво України від мистецтва російської півночі за характером світла та «динаміки краєвиду». Зокрема відзначив, що на півночі «тривимірні обриси існують немов у напів-гібернації […], коли тут [в Україні], під нашим яскравим сонцем, динамізм [трьохвимірних контурів] виявляється повністю…», тощо.
В тому ж 1914 році разом з Олександрою Екстер організував у Києві мистецьке об'єднання «Кільце», гурток представників кубофутурістичного напрямку.
Протягом 1922–1930 художник був професором Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Свій викладацький досвід Олександр Богомазов використав для написання своєрідного педагогічного подовження свого трактату у 1928 р., де писав: «Відчувати, значить не тільки бачити, а й відчувати. У цьому різниця між людиною і фотографічним апаратом, який теж бачить, але не відчуває».
Художник помер у Києві від туберкульозу. Практично відразу після смерті О. Богомазов був викреслений з історії радянського мистецтва. Наступили 33 роки заборони і забуття.
Лише під час хрущовської «відлиги» його ім'я і творча спадщина були заново відкриті групою молодих київських мистецтвознавців. У 1966 році проведена виставка в Києві. І знову роки забуття…
Тільки після здобуття Україною незалежності українські дослідники (Едуард Димшиц, Дмитро Горбачов, Олена Кошуба) наново відкрили загалу творчість Богомазова. А дочка художника написала спогади про батька, автора численних полотен, що експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюріха, Токіо, Сан-Франциско, Загреба та інших міст. А його ім’я стало в один ряд із провідними європейськими майстрами на перехресті двох відомих напрямків – французського кубізму (П. Пікассо, Ж. Брак, X. Гріс та ін.) та італійського футуризму (Ф. Марінетті, У. Боччіоні, К. Карра, Дж. Северіні та ін.).
Вартує уваги книжка Олени Кашуби-Вольвач «Олександр Богомазов: Автопортрет», 2012 року видання. Це невеликий альбом із 15 кольоровими репродукціями та майже 30 чорно-білими фотографіями (більшість цих світлин оприлюднені вперше), і текстом наповненим детальною біографічною інформацією про митця.
Анна Маніаті
"Гілка Калини", червень 2018.
